Лук’ян Семенович Алексєєв – військовий, уральський козачий офіцер. Закінчив Неплюївський кадетський корпус в Оренбурзі (восени 1854р. чи влітку 1855р.), який готував офіцерські кадри для степових укріплень. У 1856р. потоваришував з Т.Шевченком у Новопетровському укріпленні. Чудово співав і декламував, грав на гітарі сумовитих пісень, що контрастували з його веселою вдачею, складав вірші, був художником-аматором. Навесні чи влітку 1856р. в чині осавула потрапив до гарнізону Новопетровського укріплення, де познайомився з Т.Шевченком, котрий відбував там заслання. Тарас Григорович тоді малював фарбами "одну картинку в семи окремих сценах або моментах" – "Притчу про блудного сина", – яку брати Лук’ян (молодший) та Іван (старший) Алексєєви вважали ілюстрацією до "Повести о горе-злосчастье", що друкувалася в "Современнике" за 1856р. Т.Шевченко часто просив Алексєєва декламувати "Умирающего гладиатора" і виконав однойменний малюнок на тему цієї поезії М.Лєрмонтова. Йому дуже подобалося слухати, як юнак декламує: "Ликует буйный Рим… / торжественно гремит / Рукоплесканьями широкая арена: / А он – пронзенный в грудь – безмолвно он лежит, / Во прахе и крови скользят его колена…". На "Портреті невідомого з гітарою", як довела Г.Паламарчук, Т.Шевченко зобразив свого молодого друга Л.Алексєєва.
У 1858р. після оновлення гарнізонного складу, яке проводили кожні два роки, Л.Алексєєв переїхав до міста Уральська, де в 1861-1863рр. був хорунжим, займав посаду екзекутора військової канцелярії. У 1861-1862 рр. Л.Алексєєв вів щоденник, у якому засвідчив, що до 1858р. він перебував іще у Новопетровському укріпленні. У 1871р. Алексєєв став сотником Ілецької станиці, де і помер від сухот у віці 33 років.
Л.Алексєєв у 1869-1871 рр. створив малюнки сатирично- і гумористично-побутового плану із сучасного повсякденного життя військових царської армії Росії, не вдаючись ні до великодержавного, ні до громадського пафосу, написав на них розширені авторські назви коментаторського характеру. Свої малюнки автор разом із власними поетичними текстами та віршем М.Савичева (уральського козачого офіцера) на тонованому блакитному папері, що вицвів тепер до стану сірого, переплів і вправив у саморобний альбом – картонну оправу, обклеєну тонким папером чорного кольору, із витисненою конгревним тисненням назвою бронзовою фарбою: "Карикатуры". В альбомі був розділ "Т.Шевченко", про що свідчить шмуцтитул, обірваний праворуч. Пізніше альбом був розшитий Іваном Олександровичем Нікольським, котрий передав на Шевченківську виставку 1911р. в Москві "Портрет невідомого з гітарою". Шевченкові олівцеві малюнки з цього альбому "Новопетровське укріплення. Батарея №2" (НМТШ, Г-627) і "Новопетровське укріплення та краєвид на станицю Ніколаєвську", а також "Портрет невідомого з гітарою" сепією, альбом "Карикатуры [Неизвестного]" Л.Алексєєва передала Г.І.Алексєєва (дружина І.Нікольського) до ІТШ в Харкові. До І.Нікольського ці матеріали мали потрапити через другу дружину діда Зої Осецької Лук’яна Алексєєва Людмилу Іванівну Алексєєву, яка після чоловікової смерті вийшла заміж за Нікольського.
Колишня народна вчителька, пенсіонерка Зоя Вікентіївна Осецька та її мати Марія Лук’янівна Шумій (1863-1965рр.) – внучка і донька Л.С.Алексєєва – мешкали в м.Бердянську (вул. Дзержинського, №11-а). З.В.Осецька надала до ДМШ (надіслала Г.П.Паламарчук) автограф поезії Л.Алексєєва "Песня", написаної тим самим почерком, що й написи під малюнками в його альбомі.
1869 – 8 січня 1871
Автор: Алексєєв Лук'ян Семенович, 1837/38,? -- 1871, Ілецька станиця
Опубліковано: 2022-01-05
Лук’ян Семенович Алексєєв – військовий, уральський козачий офіцер. Закінчив Неплюївський кадетський корпус в Оренбурзі (восени 1854р. чи влітку 1855р.), який готував офіцерські кадри для степових укріплень. У 1856р. потоваришував з Т.Шевченком у Новопетровському укріпленні. Чудово співав і декламував, грав на гітарі сумовитих пісень, що контрастували з його веселою вдачею, складав вірші, був художником-аматором. Навесні чи влітку 1856р. в чині осавула потрапив до гарнізону Новопетровського укріплення, де познайомився з Т.Шевченком, котрий відбував там заслання. Тарас Григорович тоді малював фарбами "одну картинку в семи окремих сценах або моментах" – "Притчу про блудного сина", – яку брати Лук’ян (молодший) та Іван (старший) Алексєєви вважали ілюстрацією до "Повести о горе-злосчастье", що друкувалася в "Современнике" за 1856р. Т.Шевченко часто просив Алексєєва декламувати "Умирающего гладиатора" і виконав однойменний малюнок на тему цієї поезії М.Лєрмонтова. Йому дуже подобалося слухати, як юнак декламує: "Ликует буйный Рим… / торжественно гремит / Рукоплесканьями широкая арена: / А он – пронзенный в грудь – безмолвно он лежит, / Во прахе и крови скользят его колена…". На "Портреті невідомого з гітарою", як довела Г.Паламарчук, Т.Шевченко зобразив свого молодого друга Л.Алексєєва.
У 1858р. після оновлення гарнізонного складу, яке проводили кожні два роки, Л.Алексєєв переїхав до міста Уральська, де в 1861-1863рр. був хорунжим, займав посаду екзекутора військової канцелярії. У 1861-1862 рр. Л.Алексєєв вів щоденник, у якому засвідчив, що до 1858р. він перебував іще у Новопетровському укріпленні. У 1871р. Алексєєв став сотником Ілецької станиці, де і помер від сухот у віці 33 років.
Л.Алексєєв у 1869-1871 рр. створив малюнки сатирично- і гумористично-побутового плану із сучасного повсякденного життя військових царської армії Росії, не вдаючись ні до великодержавного, ні до громадського пафосу, написав на них розширені авторські назви коментаторського характеру. Свої малюнки автор разом із власними поетичними текстами та віршем М.Савичева (уральського козачого офіцера) на тонованому блакитному папері, що вицвів тепер до стану сірого, переплів і вправив у саморобний альбом – картонну оправу, обклеєну тонким папером чорного кольору, із витисненою конгревним тисненням назвою бронзовою фарбою: "Карикатуры". В альбомі був розділ "Т.Шевченко", про що свідчить шмуцтитул, обірваний праворуч. Пізніше альбом був розшитий Іваном Олександровичем Нікольським, котрий передав на Шевченківську виставку 1911р. в Москві "Портрет невідомого з гітарою". Шевченкові олівцеві малюнки з цього альбому "Новопетровське укріплення. Батарея №2" (НМТШ, Г-627) і "Новопетровське укріплення та краєвид на станицю Ніколаєвську", а також "Портрет невідомого з гітарою" сепією, альбом "Карикатуры [Неизвестного]" Л.Алексєєва передала Г.І.Алексєєва (дружина І.Нікольського) до ІТШ в Харкові. До І.Нікольського ці матеріали мали потрапити через другу дружину діда Зої Осецької Лук’яна Алексєєва Людмилу Іванівну Алексєєву, яка після чоловікової смерті вийшла заміж за Нікольського.
Колишня народна вчителька, пенсіонерка Зоя Вікентіївна Осецька та її мати Марія Лук’янівна Шумій (1863-1965рр.) – внучка і донька Л.С.Алексєєва – мешкали в м.Бердянську (вул. Дзержинського, №11-а). З.В.Осецька надала до ДМШ (надіслала Г.П.Паламарчук) автограф поезії Л.Алексєєва "Песня", написаної тим самим почерком, що й написи під малюнками в його альбомі.
1869 – 8 січня 1871
Автор: Алексєєв Лук'ян Семенович, 1837/38,? -- 1871, Ілецька станиця
Опубліковано: 2022-01-05
Лук’ян Семенович Алексєєв – військовий, уральський козачий офіцер. Закінчив Неплюївський кадетський корпус в Оренбурзі (восени 1854р. чи влітку 1855р.), який готував офіцерські кадри для степових укріплень. У 1856р. потоваришував з Т.Шевченком у Новопетровському укріпленні. Чудово співав і декламував, грав на гітарі сумовитих пісень, що контрастували з його веселою вдачею, складав вірші, був художником-аматором. Навесні чи влітку 1856р. в чині осавула потрапив до гарнізону Новопетровського укріплення, де познайомився з Т.Шевченком, котрий відбував там заслання. Тарас Григорович тоді малював фарбами "одну картинку в семи окремих сценах або моментах" – "Притчу про блудного сина", – яку брати Лук’ян (молодший) та Іван (старший) Алексєєви вважали ілюстрацією до "Повести о горе-злосчастье", що друкувалася в "Современнике" за 1856р. Т.Шевченко часто просив Алексєєва декламувати "Умирающего гладиатора" і виконав однойменний малюнок на тему цієї поезії М.Лєрмонтова. Йому дуже подобалося слухати, як юнак декламує: "Ликует буйный Рим… / торжественно гремит / Рукоплесканьями широкая арена: / А он – пронзенный в грудь – безмолвно он лежит, / Во прахе и крови скользят его колена…". На "Портреті невідомого з гітарою", як довела Г.Паламарчук, Т.Шевченко зобразив свого молодого друга Л.Алексєєва.
У 1858р. після оновлення гарнізонного складу, яке проводили кожні два роки, Л.Алексєєв переїхав до міста Уральська, де в 1861-1863рр. був хорунжим, займав посаду екзекутора військової канцелярії. У 1861-1862 рр. Л.Алексєєв вів щоденник, у якому засвідчив, що до 1858р. він перебував іще у Новопетровському укріпленні. У 1871р. Алексєєв став сотником Ілецької станиці, де і помер від сухот у віці 33 років.
Л.Алексєєв у 1869-1871 рр. створив малюнки сатирично- і гумористично-побутового плану із сучасного повсякденного життя військових царської армії Росії, не вдаючись ні до великодержавного, ні до громадського пафосу, написав на них розширені авторські назви коментаторського характеру. Свої малюнки автор разом із власними поетичними текстами та віршем М.Савичева (уральського козачого офіцера) на тонованому блакитному папері, що вицвів тепер до стану сірого, переплів і вправив у саморобний альбом – картонну оправу, обклеєну тонким папером чорного кольору, із витисненою конгревним тисненням назвою бронзовою фарбою: "Карикатуры". В альбомі був розділ "Т.Шевченко", про що свідчить шмуцтитул, обірваний праворуч. Пізніше альбом був розшитий Іваном Олександровичем Нікольським, котрий передав на Шевченківську виставку 1911р. в Москві "Портрет невідомого з гітарою". Шевченкові олівцеві малюнки з цього альбому "Новопетровське укріплення. Батарея №2" (НМТШ, Г-627) і "Новопетровське укріплення та краєвид на станицю Ніколаєвську", а також "Портрет невідомого з гітарою" сепією, альбом "Карикатуры [Неизвестного]" Л.Алексєєва передала Г.І.Алексєєва (дружина І.Нікольського) до ІТШ в Харкові. До І.Нікольського ці матеріали мали потрапити через другу дружину діда Зої Осецької Лук’яна Алексєєва Людмилу Іванівну Алексєєву, яка після чоловікової смерті вийшла заміж за Нікольського.
Колишня народна вчителька, пенсіонерка Зоя Вікентіївна Осецька та її мати Марія Лук’янівна Шумій (1863-1965рр.) – внучка і донька Л.С.Алексєєва – мешкали в м.Бердянську (вул. Дзержинського, №11-а). З.В.Осецька надала до ДМШ (надіслала Г.П.Паламарчук) автограф поезії Л.Алексєєва "Песня", написаної тим самим почерком, що й написи під малюнками в його альбомі.
1869 – 8 січня 1871
Автор: Алексєєв Лук'ян Семенович, 1837/38,? -- 1871, Ілецька станиця
Опубліковано: 2022-01-05
Алексєєв Лук'ян Семенович, 1837/38,? -- 1871, Ілецька станиця
Альбом Л. С. Алексєєва Карикатуры. Рукопис поеми Разговор пьяного с самим собою
1869 – 8 січня 1871
м. Уральськ
Authors and responsible:
Алексєєв Лук'ян Семенович, 1837/38,? -- 1871, Ілецька станиця ; Алексєєв Лук'ян Семенович, 1837/38,? – 1871, Ілецька станиця
Алексєєв Лук'ян Семенович. Разговор пьяного с самим собою. Рукопис поеми з альбому Л.С. Алексєєва Карикатуры. На 10 аркушах
Алексєєв Лук'ян Семенович, військовий, уральський козачий офіцер; хорунжий, екзекутор військової канцелярії (1861/63); сотник Ілецької станиці (1871). Разговор пьяного с самим собою Аркуш з альбому Карикатуры
Лук’ян Семенович Алексєєв – військовий, уральський козачий офіцер. Закінчив Неплюївський кадетський корпус в Оренбурзі (восени 1854р. чи влітку 1855р.), який готував офіцерські кадри для степових укріплень. У 1856р. потоваришував з Т.Шевченком у Новопетровському укріпленні. Чудово співав і декламував, грав на гітарі сумовитих пісень, що контрастували з його веселою вдачею, складав вірші, був художником-аматором. Навесні чи влітку 1856р. в чині осавула потрапив до гарнізону Новопетровського укріплення, де познайомився з Т.Шевченком, котрий відбував там заслання. Тарас Григорович тоді малював фарбами "одну картинку в семи окремих сценах або моментах" – "Притчу про блудного сина", – яку брати Лук’ян (молодший) та Іван (старший) Алексєєви вважали ілюстрацією до "Повести о горе-злосчастье", що друкувалася в "Современнике" за 1856р. Т.Шевченко часто просив Алексєєва декламувати "Умирающего гладиатора" і виконав однойменний малюнок на тему цієї поезії М.Лєрмонтова. Йому дуже подобалося слухати, як юнак декламує: "Ликует буйный Рим… / торжественно гремит / Рукоплесканьями широкая арена: / А он – пронзенный в грудь – безмолвно он лежит, / Во прахе и крови скользят его колена…". На "Портреті невідомого з гітарою", як довела Г.Паламарчук, Т.Шевченко зобразив свого молодого друга Л.Алексєєва.
У 1858р. після оновлення гарнізонного складу, яке проводили кожні два роки, Л.Алексєєв переїхав до міста Уральська, де в 1861-1863рр. був хорунжим, займав посаду екзекутора військової канцелярії. У 1861-1862 рр. Л.Алексєєв вів щоденник, у якому засвідчив, що до 1858р. він перебував іще у Новопетровському укріпленні. У 1871р. Алексєєв став сотником Ілецької станиці, де і помер від сухот у віці 33 років.
Л.Алексєєв у 1869-1871 рр. створив малюнки сатирично- і гумористично-побутового плану із сучасного повсякденного життя військових царської армії Росії, не вдаючись ні до великодержавного, ні до громадського пафосу, написав на них розширені авторські назви коментаторського характеру. Свої малюнки автор разом із власними поетичними текстами та віршем М.Савичева (уральського козачого офіцера) на тонованому блакитному папері, що вицвів тепер до стану сірого, переплів і вправив у саморобний альбом – картонну оправу, обклеєну тонким папером чорного кольору, із витисненою конгревним тисненням назвою бронзовою фарбою: "Карикатуры". В альбомі був розділ "Т.Шевченко", про що свідчить шмуцтитул, обірваний праворуч. Пізніше альбом був розшитий Іваном Олександровичем Нікольським, котрий передав на Шевченківську виставку 1911р. в Москві "Портрет невідомого з гітарою". Шевченкові олівцеві малюнки з цього альбому "Новопетровське укріплення. Батарея №2" (НМТШ, Г-627) і "Новопетровське укріплення та краєвид на станицю Ніколаєвську", а також "Портрет невідомого з гітарою" сепією, альбом "Карикатуры [Неизвестного]" Л.Алексєєва передала Г.І.Алексєєва (дружина І.Нікольського) до ІТШ в Харкові. До І.Нікольського ці матеріали мали потрапити через другу дружину діда Зої Осецької Лук’яна Алексєєва Людмилу Іванівну Алексєєву, яка після чоловікової смерті вийшла заміж за Нікольського.
Колишня народна вчителька, пенсіонерка Зоя Вікентіївна Осецька та її мати Марія Лук’янівна Шумій (1863-1965рр.) – внучка і донька Л.С.Алексєєва – мешкали в м.Бердянську (вул. Дзержинського, №11-а). З.В.Осецька надала до ДМШ (надіслала Г.П.Паламарчук) автограф поезії Л.Алексєєва "Песня", написаної тим самим почерком, що й написи під малюнками в його альбомі.
Алексєєв Лук'ян Семенович. Разговор пьяного с самим собою. Рукопис поеми з альбому Л.С. Алексєєва Карикатуры. На 10 аркушах
Альбом Л. С. Алексєєва Карикатуры. Рукопис поеми Разговор пьяного с самим собою
Authors and responsible:
Алексєєв Лук'ян Семенович, 1837/38,? -- 1871, Ілецька станиця ; Алексєєв Лук'ян Семенович, 1837/38,? – 1871, Ілецька станиця
Characteristic:
двадцять один см три мм – висота;
тринадцять см два мм – довжина
Колір: блакитно-сірий, чорний. Форма: прямокутна
h: 21,3 см, l: 13,2 см
Amount: 12 мб
Позначення типу ресурсу | Електронні графічні дані |
Примітки про ресурс | Cистемні вимоги: MS IE 8.0 або вищі; Opera 9.0 або вищі; Mozilla Firefox 3.0 Джерело назви: Назва з екрана |
URL сторінки з описом | https://collection.museumshevchenko.org.ua/documents/753 |
Дата онлайнової публікації | 2021-12-08 |
Об'єкт - вихідний об'єкт, який описується метаданими.
Це може бути або фізичний об'єкт – оригінал (річ, картина, книга тощо) або цифровий.
Для цифрових музейних колекцій це – оцифрований предмет з музейного фонду, предмет з фонду іншого зібрання,
отриманий до певної експозиції, а також оцифрований оригінал або цифровий ресурс, доступний у глобальній мережі.
Примітка. Правові аспекти розміщення об'єкту у цифровій колекції фіксуються у відповідних метаданих.
Оригінал – це фізичний предмет або аудіовізуальний ресурс, якій є оцифрованим для репрезентації у цифрових колекціях як окремий об'єкт.
Ресурс (веб ресурс) – це цифрова онлайнова репрезентація (подання) оригіналу як об'єкту цифрової колекції. Це комплекс інформаційних матеріалів, медіа типів ресурсів, метаданих та додаткової інформації, що стосується певного об'єкту цифрової колекції, має ідентичність, включаючи унікальну адресу ресурсу (URL) і доступний для використання у мережі.
Медіа типи – типи даних, які надаються через мережу Інтернет з застосуванням стандартів MIME і позначаються встановленими розширеннями файлів.