Сластіон О.Г. (Сластьон), А.Сластьонов, (псевдоніми – С.Сластьон, Гончар, Опішнянський гончар) народився у родині іконописця Георгія Дмитровича із Золотоноші на Полтавщині та Марії Мартинівни, що знала багато  українських народних пісень і казок, у м. Бердянську, тепер – Запорізької обл. Український художник, живописець і графік, архітектор, етнограф, дослідник малярської спадщини Т.Шевченка, колекціонер, збирач шевченкіани, педагог і громадсько-культурний діяч. Навчався у петербурзькій Академії мистецтв (1874 – 1882 рр., викладачі – І.Крамськой, П.Чистяков), закінчив її зі званням класного художника ІІІ ступеня. Багато мандрував Україною, змальовуючи краєвиди Чернігівщини, Волині, Полтавщини, Наддніпрянщини, Причорномор’я, сільські типажі в народному вбранні, притаманному для певної місцевості, предмети селянського побуту, пам’ятки старовини. Протягом 1875 – 1928 рр. створив серію портретів українських кобзарів. Один із перших (разом з Ф.Колессою) записав на фонограф українські народні думи. У 1880-х – 1890-х рр. подорожував Центральною і Лівобережною Україною, разом з Д.Яворницьким побував на Запоріжжі, працював над літографіями до альбому "Старовина українська і запорізька" (480 примірників втрачено у 1895 р. під час повені у Петербурзі; єдиний уцілілий примірник зберігається в Харківському Художньому музеї). 

    Під час навчання в Академії мистецтв потоваришував із земляками – майбутніми українськими художниками П.Мартиновичем, С.Васильківським, К.Костанді, М.Самокишем. Разом із другом і співучнем П.Мартиновичем він щоліта їздив містами і селами Полтавщини: вивчав побут і звичаї козаків, міщан, селян, робив замальовки, вчився грати на кобзі, вивчав народні пісні, старовинні думи.

    Від М.Лисенка, який прибув у 1875 р. до Петербурга з метою організації серії слов’янських етнографічних концертів, отримав двотомник празького безцензурного видання "Кобзаря" 1876 р. і з П.Мартиновичем читав заборонені твори Т.Шевченка. М.Лисенко керував тоді чоловічим і жіночим хорами, у чоловічому співали кобзар О.Вересай, художники О.Сластіон, П.Мартинович.

      О.Сластіон – один з перших ілюстраторів поетичних творів Т.Шевченка. Найпершою виконав у 1877 р. ілюстрацію до Шевченкової поеми "Невольник". У 1910 – 1911 рр. працював над ілюстраціями до поезій Т.Шевченка з метою видати малий ілюстрований "Кобзар" і зробив їх близько 100; у 1884р., 1905р, 1925р. виконав 15 графічних ілюстрацій до поеми "Катерина" (папір, туш, акварель, білило, олівець), у 1883 – 1885рр. створив цикл ілюстрацій до поеми "Гайдамаки". Задовго до видання своїх ілюстрованих "Гайдамаків" (1885 – 1886 рр.) художник присвячував себе ілюструванню "Кобзаря" і мав намір друкувати у вітчизняних журналах великі репродукції власних ілюстрацій до окремих поем Т.Шевченка, а коли "таких рисунків набереться доволі, тоді… видати їх окремо2. Першою реалізацією цього задуму стала велика Сластіонова гравюра "Катерина", надрукована у петербурзькій "Ниві" 1884 р. 8 березня 1929 р. в Миргороді були придбані для Інституту Тараса Шевченка в Харкові в О.Сластіона 15 ілюстрацій його авторства до "Катерини". Очевидно, це серія малюнків до нездійсненого ілюстрованого видання  однойменної поеми Т.Шевченка. Протягом 1929 – 1933рр. О.Сластіон передав понад 270 експонатів своєї шевченкіани до ІТШ в Харкові. Нині ця колекція – в НМТШ, вона поповнювалася у 1977, 1983, 1986 рр., у ній наявні  майже всі – понад 16 – ілюстрацій до поеми Т.Шевченка "Катерина".

    Із 1900 р. мешкав у Миргороді, викладав у місцевій Художньо-промисловій школі ім. М. Гоголя у1900 – 1928 рр.(із 1921 р.—це Художньо-керамічний технікум). У 1920-х рр. заснував у Миргороді Науковий і художньо-промисловий музей (нині краєзнавчий), першу селянську капелу бандуристів ім.Т.Шевченка та капелу бандуристів ім. І.Франка. Член Наукового товариства ім.Т.Шевченка у Львові (з 1893 р.), Полтавської вченої архівної комісії (з 1905 р.), Українського наукового товариства в Києві (з 1908 р.).

     З 1929 р. працював над серією малюнків шевченківських місць на Миргородщині, що залишилася незавершеною: художник помер 24 вересня 1933 р. у Миргороді, де і похований.