Гурбанов С.
Пам'ятник Тарасу Шевченку в м. Балаклія

м. Балаклія, Балаклійський р-н, Харківська обл.

Автори та відповідальні:
Гурбанов С.

Агібалов В.
Пам'ятник Тарасу Шевченку в м. Зміїв

м. Зміїв, Зміївський р-н, Харківська обл.

Автори та відповідальні:
Агібалов В.

Белтіємський Ф.
Пам'ятник Тарасу Шевченку в м. Куп'янськ

м. Куп'янськ, Куп'янський р-н, Харківська обл.

Автори та відповідальні:
Белтіємський Ф. ; Семененко Є. ; Шелковніков В.

Пам'ятник Тарасу Шевченку в м. Куп'янськ

м. Куп'янськ, Харківська обл.

Пам'ятник Тарасу Шевченку у нещодавно звільненому м. Куп'янськ Харківської області.

Пам'ятник Тарасу Шевченку в смт. Золочів

смт. Золочів, Золочівський р-н, Харківська обл.

Пам'ятник Тарасу Шевченку в Харкові

Пам'ятник Тарасу Шевченку в Харкові, березень 2022

Бюст Тараса Шевченко, м. Харків
Фотографія з відкритих джерел, опублікована у Facebook.
Передбачається, що бюст Тараса Шевченко – з Харківської державної наукової бібліотеки імені В. Г. Короленка – обидві будівлі зазнали руйнування внаслвдок бомбардування міста російською армією.

Пам'ятник Тарасу Шевченку у звільненому селі Циркуни на Харківщині, весна 2022
Травень 2022 р.
с. Циркуни, Харківський р-н, Харківська обл.

Фото зі звільненого села Циркуни, Харківська область. Знищений російський бронетранспортер і бюст Тараса Шевченка. Фото з телеграмканалу, автора не вказано.

Пам'ятник Тарасу Шевченку у Саді скульптур у м. Харків

м. Харків

Пам'ятник-погруддя Тарасу Шевченку в м. Лозова

м. Лозова, Лозівський р-н, Харківська обл.

Юзич Юрій
ШЕВЧЕНКО, ПУШКІН, ХАРКІВ І МІХНОВСЬКИЙ. Історія про перший пам’ятник «Кобзарю» в світі, яку має знати кожен українець…

Автори та відповідальні:
Юзич Юрій

ШЕВЧЕНКО, ПУШКІН, ХАРКІВ І МІХНОВСЬКИЙ. Історія про перший пам’ятник «Кобзарю» в світі, яку має знати кожен українець…
ШЕВЧЕНКО, ПУШКІН, ХАРКІВ І МІХНОВСЬКИЙ. Історія про перший пам’ятник «Кобзарю» в світі, яку має знати кожен українець… «Війна пам’ятників» в Україні розпочалась ще в 1900 році. У Харкові. В листопаді того року коштом родини Алчевських у місті встановлено бюст Шевченку. Роботи скульптора-художника Володимира Беклемішева, уродженця з околиць Бахмута. Того самого Бахмута! То був не лише перший пам'ятник Кобзарю в Україні й світі. Ви не повірите, але це був взагалі перший пам’ятник в Харкові. Якщо не рахувати "монументу" у формі кам'яного стовпа-п'єдесталу на куті вулиці Університетської та Павлівської площі. Шансів встановити Шевченка у публічному просторі не було. Окупаційна московська влада добре розуміла що це за символ. Тому бюст розташовано на приватній території – в саду садиби Алчевських, який виходив на Мироносницький перевулок (тепер вул. Жон Мироносиць, 13). В самому центрі міста. Преса повідомляла, що поставлено його "такъ что бюстъ будетъ виденъ съ улицы черезъ железную решетку сада". На світлині - саме цей пам’ятник. А внизу під ним сидять два легендарні побратими-націоналісти: Левко Мацієвич та Микола Міхновський. Перший був визначним в царській росії авіатором. І коли він трагічно загинув, то на центральну вулицю Пітера (Невський проспект) масово вийшли мешканці столиці імперії. Тисячі пітерців прощали одного із творців українського націоналізму. Після трагічної смерті Олексія Алчевського і багатьох подальших несправедливих судів, його родині довелося залишити свою садибу. Проте бюст Алчевські зберегли. А постамент (п'єдестал пам'ятнику), який був одним з перших зразків модерну у Харкові, демонтований – за однією із версій, відповідно до вказівки російського уряду. Демонтувавши пам'ятник Шевченку, тодішня харківська влада організувала встановлення одразу трьох нових. Які маркували імперську ідентичність міста: Пушкіну (1904), Каразіну (1905) і Гоголю (1909). Перший же пам'ятник – Пушкіну, за лічені тижні після відкриття підірвали члени підпільної Української Народної Партії, створеної вище згаданими Міхновським та Мацієвичем. Організатор підриву, згодом твердив: "Я був переконаний, що доки на Україні нема пам'ятника Шевченку — не сміє стояти інший пам'ятник". Міхновський крок за кроком українізував індустріальний Харків. І вже на початку 1911 року, як гласний Харківської міської думи (читай – депутат міськради), вимагав: а) придбати для міського музею портрет Шевченка; б) назвати іменем Шевченка нову вулицю; в) створити "фонд імени Шевченка" для студентів-істориків; г) фінансово підтримати український відділ харківської громадської бібліотеки і надати йому ім'я Шевченка; д) "поставити в Харькові обеліск-колону з барельєфом Т. Г. Шевченка й оздобленням в українському стилю". Міська управа розглянула запит і загалом задовольнила усі вище зазначені пункти. Зокрема, вирішила надати фінансування для облаштування Мироносицького скверу (опісля сквер Перемоги), "де буде поставлено пам'ятник-колону Т. Г. Шевченкові". Тобто фактично Міхновський добився рішення про відновлення пам'ятника Кобзарю у тому ж місті, де його встановив Олексій Алчевський. Але уже не на приватній ділянці, а на громадській. З невідомих причин рішення думи реалізувати не вийшло. Однак, харківські українці продовжували боротьбу. І вже у 1912 році ще один бюст Т. Шевченка, явно не без участі і наполегливості Міхновського, з'явився на будівлі новозбудованого Селянського дому в самісінькому центрі Харкова. Обидва харківські бюсти Шевченка пережили дві світові війни та сучасні російські обстріли. Ці «привіти від Міхновського» й сьогодні можна побачити. Один на фасаді будинку БТІ Харкова (Павлівський майдан, 4). А бюст роботи Беклемішева – в Національнмоу музеї Шевченка у Києві. Правнучка Алчевського, того самого, сьогодні є очільницею Пласт - український скаутинг в Харкові та продовжує національну справу своєї легендарної родини.