Вільно (Вільнюс) – старовинне місто на перехресті шляхів між Східною й Західною Європою. Шевченко потрапив сюди на шістнадцятому році життя як кріпак і слуга Павла Енгельгардта, поручика гвардії, ад’ютанта віленського військового губернатора. У місті, де Тарас провів менше двох років, він уперше повірив у реальність своєї дитячої мрії стати художником, пережив тут перше юнацьке кохання. Планував після заслання ще раз повернутися до Вільна, щоб побачити університет, Остру Браму, замок Любськ, передмістя Закрет, річку Неріс – "матір литовських річок2, каплицю зі знаменитою чудотворною Остробрамською іконою Божої Матері, костел Святої Анни – одну з найвизначніших пам’яток, збудовану за часів Великого князівства Литовського.

Місто відійшло до російської імперії після третього поділу Польщі (1795), проте й через 35 років тут залишалося чимало польського населення. До початку 1820-х в аудиторіях Віленського університету сотні студентів ‒ поляків збиралися на лекції професора загальної історії Йоахима Лелевеля, одного з ідеологів руху за відновлення Речі Посполитої, майбутного члена повстанського уряду. Серед слухачів Лелевеля був і молодий Адам Міцкевич, згодом висланий за участь у польських патріотичних гуртках. Вірші Міцкевича, що стали маніфестом романтизму в польській літературі, справили значний вплив на Шевченка й формування його ідентичності. Шевченко знав їх в оригіналі, адже походив із тих земель Правобережної України, які після тривалого протистояння Москви та Польщі, на початку 1790-х також було приєднано до Росії. Наприкінці 1840-х український поет разом із поляками ‒ засланцями відбуватиме примусову службу в Оренбурзькому прикордонному корпусі.

Володіння польською стало в пригоді, коли Тарас познайомився із швачкою Ядвігою Гусиковською, яку він називав Дунею. Знайомство з незалежною жінкою, а не кріпачкою, навело його на думку про волю: він уперше замислився тоді, "чому б і нам, нещасним кріпакам, не бути такими ж вільними людьми, як і інші..". Через роки, в очікуванні звільнення з солдатської служби, він записав у щоденнику, що йому снилася "мила чорнобрива Дуня", яка молилася в церкві святої Анни в Вільно. Шевченко визнавав, що вдачу мав зухвалу, тому й слуги ("кімнатного козачка") з нього не вийшло. "У краю, колись козацькому, зробити козака ручним з дитинства – те ж саме, що в Лапландії підкорити оленя", – писав він в автобіографії. В очікуванні розпоряджень господаря, російського німця, хлопець стиха наспівував у передпокої рідних пісень, а за відсутності його малював. Тараса за це не раз жорстоко карали, та зрештою Енгельгардт дозволив йому відвідувати уроки малювання, щоб мати власного художника. Ймовірно, першим професійним наставником Шевченка у Вільно був професор університету Ян Рустемас (вірменське прізвище – Рустам). Із ранніх робіт Шевченка збереглася лише одна ‒ малюнок італійським олівцем "Погруддя жінки" (1830).

Шевченко визнавав, що вдачу мав зухвалу, тому й слуги ("кімнатного козачка") з нього не вийшло. "У краю, колись козацькому, зробити козака ручним з дитинства – те ж саме, що в Лапландії підкорити оленя", – писав він в автобіографії. В очікуванні розпоряджень господаря, російського німця, хлопець стиха наспівував у передпокої рідних пісень, а за відсутності його малював. Тараса за це не раз жорстоко карали, та зрештою Енгельгардт дозволив йому відвідувати уроки малювання, щоб мати власного художника. Ймовірно, першим професійним наставником Шевченка у Вільно був професор університету Ян Рустемас (вірменське прізвище – Рустам). Із ранніх робіт Шевченка збереглася лише одна ‒ малюнок італійським олівцем "Погруддя жінки" (1830).

Слідом вирушили і його кріпаки. У чужому північному місті Тарас продовжить опановувати мистецтво живопису, завдяки цьому звільниться з кріпацтва й почне писати вірші українською. Вже перша збірка принесе йому визнання сучасників і посмертну славу духовного батька народу, у вільне майбутнє якого він непорушно вірив.